Фінансова звітність як обличчя вашого бізнесу
01.08.2007
Ігор Бєлойван, Alt
Як всім нам відомо, одна з основних концепцій бухгалтерського обліку полягає у тому що бізнес повинен розглядатися окремо від його власника (господаря). Цей принцип чудовий тим, що дозволяє нам сприймати бізнес як живий організм, а не як абстрактне поняття, що створене лише на папері. Юридичні поняття «фізична особа» і «юридична особа» також допомагають нам зрозуміти і погодитися з тим фактом, що з точки зору підприємницької діяльності ці «особи» працюють в одному правовому полі. У випадку, коли ми говоримо про фізичну особу, ми чітко уявляємо її розміри і зовнішність, але ситуація виявляється складнішою коли ми спробуємо відрізнити одну юридичну особу від іншої. Основними ідентифікуючими критеріями юридичної особи можуть бути її назва, реєстраційний номер, банківські і податкові реквізити. Але у той же час, нажаль, всі ці дані не дозволяють розрізнити один бізнес від іншого за якісними ознаками.
Ставлячи перед собою питання про те, що ж може бути обличчям бізнесу, я прийшов до висновку, що однією з можливих відповідей на це запитання може бути фінансова звітність такого бізнесу. Аналогічно тому, що будь-яка людина бажає бути красивою, слідкуючи за своєю зовнішністю, так і бізнес використовує фінансову звітність для демонстрації своїх успіхів і надійності. Вдалий бізнес завжди знаходиться у більш сприятливих конкурентних умовах – він має доступ до більш дешевих кредитних ресурсів для того щоб профінансувати нові інвестиційні проекти, має кредит довіри серед постачальників, може розраховувати на додаткові знижки і залучати кращий персонал на ринку праці.
У бізнесі, як і у спорті, і в житті взагалі, оточуюче середовище завжди підтримує кращих, намагаючись стати частиною їх успіху. З точки зору суспільства, аудитори повинні захищати об’єктивність, на випадок того, щоб бізнес у своїй фінансовій звітності не був занадто оптимістичним.
До цього моменту ми говорили про базові поняття, які є невід’ємною частиною будь-якого здорового економічного середовища, коли складати достовірну і якісну фінансову звітність для бізнесу вигідно з точки зору конкуренції. Фінансова звітність у цьому середовищі є об’єктивним мірилом успішності бізнесу. У цьому місці, однак, варто відмітити, що далеко не єдиним мірилом.
Базуючись на даних бухгалтерського обліку, фінансова звітність лише фіксує факт події, що вже мала місце у минулому, а також відображає оцінку менеджментом деяких майбутніх подій, які впливають на фінансовий стан підприємства на звітну дату.
Саме з цієї причини фінансову звітність прийнято асоціювати з результатом минулих подій, а більша частина рішень приймається виходячи із майбутніх очікувань. Однак, не проаналізувавши минуле, іноді дуже важко об’єктивно оцінити майбутнє. Тому фінансова звітність, подана у динаміці, була, є і буде найважливішим критерієм успішності бізнесу, тобто його обличчям.
Якщо ми проаналізуємо вагу і важливість фінансової звітності в Україні, то, нажаль, висновок буде доволі жалісний. Як для представника аудиторської професії для мене цей висновок є ще гіршим, оскільки про яку вартість аудиту як послуги можна говорити, якщо вартість самої фінансової звітності в очах її потенційних користувачів наближається до нуля. Логічно припустити, що ціна аудиту такої фінансової звітності також наближається до нуля.
Ціна, безумовно, визначається на ринку виходячи з попиту і пропозиції, і у існуючому положенні речей провина українських аудиторів ні як не менша провини осіб, що складають цю фінансову звітність, але це вже тема іншої статті.
В результаті загального аналізу всі українські підприємства, на мій погляд, можна поділити за ознакою обов’язкової фінансової звітності на наступні групи:
- підприємства, які взагалі не складають і не подають фінансову звітність (15% від усіх зареєстрованих підприємств);
- підприємства, які складають і подають фінансову звітність доволі низької якості непідтверджену незалежними аудиторськими висновками (65% від усіх зареєстрованих підприємств);
- підприємства, які складають і подають фінансову звітність підтверджену незалежними аудиторськими висновками через обов’язковість такого висновку для такої групи підприємств, що, однак, не призводить до підвищення якості звітності (10% від усіх зареєстрованих підприємств);
- підприємства, які складають і подають фінансову звітність, як підтверджену, так і не підтверджену незалежними аудиторськими висновками, і яка достовірно відображає фінансовий стан підприємства і його результати за звітний період. При цьому інформація цієї звітності реально використовується при прийнятті рішень менеджментом підприємства, власниками і третіми особами (10% від усіх зареєстрованих підприємств).
Нижче мені б хотілось висвітлити причини такого status quo і поговорити про перспективи фінансової звітності в Україні, що, звісно, набагато важливіше.
Отже, чому ж більшість українських компаній не вважає за потрібне мати красиве обличчя. Відповідь зрозуміла – для цього потрібні гроші. В умовах, коли більша частина національного бізнесу вирішує проблему банального виживання, красота для них не є першочерговим пріоритетом.
Крім того, якщо обличчя знаходиться під маскою, то його красота не має жодного значення. Роздержавлення ж бізнесу і перехід його у приватну або корпоративну власність на перехідному етапі, якій триває і досі, відбувалося в Україні доволі непрозорими методами.
Нові власники, які отримали контроль над тим чи іншим бізнесом, не мають бажання не лише афішувати цей факт, але зовсім навпаки, намагаються його приховувати. Лише в умовах розвинених ринків і вікових традицій чим успішніше бізнес, тим голосніше про це заявляють його власники. За українських реалій, такі заяви пов’язані зі значним ризиком через велику кількість бажаючих покопатися у недалекому і незрозумілому минулому. Корумповані суди і нестабільна політична ситуація в країні лише посилюють ризик, пов'язаний з розкриттям додаткової інформації, яка може бути використана проти самих власників. Потенційні втрати від розкриття інформації оцінюються підприємствами вище ніж можливі економічні вигоди від такого розкриття.
Все ще доволі значна частина українського бізнесу знаходиться в тіні, тобто за межами офіційного бухгалтерського обліку, або здійснюється через офшорні компанії які знаходяться за межами нашої країни. Як наслідок, обов’язкова фінансова звітність таких компаній не може нести в собі економічного змісту ні для їх власників, ні для менеджменту, ні для зовнішніх зацікавлених сторін. Аудит такої звітності взагалі позбавлений будь-якого практичного сенсу.
Одним із суттєвих факторів, що впливає на якість і важливість фінансової звітності, є розмір бізнесу. Тільки достатньо великий бізнес, що контролює значну частину ринку і відіграє певну соціальну і політичну роль, зацікавлений у власному іміджі, як інструменті подальшого розвитку. Українська ж економіка занадто залежить від монополій. Згідно офіційних даних 80% українського ВНП виробляється 200-ми підприємствами або групами пов’язаних підприємств. Це свідчить про те, що 20%, які залишились, складаються з сотень тисяч підприємств і приватних підприємців, бізнес яких дуже малий. Для прикладу, бізнес з доходом від реалізації 10 млн. дол. США на рік в Україні за класифікацією великий, середній, малий буде займали місце між великим і середнім. У той же час, у розвинених економіках світу, такій бізнес класифікується як малий. Крім того, можливості зростання для малого і середнього бізнесу в Україні обмежені високими кредитними відсотками, низькою споживчою спроможністю внутрішнього ринку і відсутністю державних програм підтримки. За таких умов малому і середньому бізнесу досить важко інвестувати у власне зростання, і, як наслідок, значення фінансової звітності для такого бізнесу тривалий проміжок часу залишається незначним.
Таким чином, підсумовуючи причини, через які значна частина українського бізнесу віддає перевагу роботі з викривленим обличчям або взагалі без обличчя, я доходжу висновку, що найвагоміші з таких причин мають об’єктивний характер. Причому підвищити значення і статус фінансової звітності, а отже, і покращити її якість, може знову ж таки об’єктивний хід подій. Цього неможливо досягти ні законодавчим впливом, ні фіскальними санкціями. Ініціатива повинна надходити лише від самого бізнесу через економічні причини. За умов вільного підприємництва існує єдиний, але всемогутній двигун прогресу – конкуренція. Тільки тоді, коли бізнес використає всі інші можливості для отримання конкурентної переваги на ринку споживання, праці і капіталу, він буде вимушений звернути увагу на оптимізацію власної структури, легалізацію власних операцій, власну прозорість в очах інвесторів і суспільства в цілому. Першим кроком для досягнення цієї мети є створення інформаційної системи, яка дозволила б відтворювати достовірну фінансову звітність. У свою чергу аудит такої звітності і її публікація буде збільшувати вартість самого бізнесу, оскільки буде позитивно впливати на рішення власників, кредиторів, клієнтів, держави і суспільства по відношенню до такого бізнесу в цілому.
Ми знову повернулися до базових постулатів здорового економічного середовища, пройшовши через аналіз об’єктивних причин, чому ці постулати не спрацьовують або спрацьовують не у повній мірі сьогодні в Україні. Це ні у якому разі не означає, що суб’єктивні причини, які спричиняють цю ситуацію відсутні, і що ми з вами можемо сидіти склавши руки і очікувати доки конкуренція зробить свої благородну справу.
В Україні склалася парадоксальна ситуація, коли обов’язкова фінансова звітність, породжена державою у 1999 році і яка побачила світ у вигляді Національних стандартів (положень) бухгалтерського обліку (НСБО), на сьогоднішній день залишається повною сиротою, до якої ніхто не проявляє ніякої зацікавленості.
Сьогодні в Україні рішення приймаються ринком на основі будь-яких факторів, але лише не на основі фінансової звітності. Власники і менеджмент значної більшості компаній приймають рішення, пов’язані з управлінням бізнесом, також з урахуванням багатьох факторів, серед яких фінансова звітність звичайно займає останнє місце. Українські компанії з іноземним капіталом і великий національний бізнес вже тривалий час складають фінансову звітність у відповідності з вимогами міжнародних стандартів фінансової звітності (МСФЗ) і здійснюють її аудит у компаніях великої четвірки. Держава в особі Міністерства статистики не лише не здійснює ніякого контролю за якістю фінансової звітності, але навіть не контролює дисципліну її подання. Інші державні органи, такі як Державна комісія з цінних паперів і фондової біржі і Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, обмежуються лише підшиванням обов’язкової фінансової звітності разом з аудиторським висновком, який у 99% випадків завжди безумовно-позитивний. Українські сертифіковані аудитори встигають проводити аудит обов’язкової фінансової звітності підприємств з мільярдними оборотами і 5.000 тисячами працівників за два дні, отримуючи винагороду за такі послуги у розмірі 500 дол. США. Українській фондовий ринок ніяк не реагує на публікації фінансових звітів національних газових монополістів, але миттєво реагує на заяви прес-аташе російського Газпрому.
Українські компанії, які намагаються складати обов’язкову фінансову звітність у відповідності до вимог НСБО, інвестуючи значні кошти у її якість і аудит, виглядають білими воронами на цьому фоні і, скоріш за все, самі не можуть відповісти на питання, для чого вони це роблять. У більшості випадків ринок не в змозі оцінити їх красиве обличчя через відсутність можливості провести порівняльний аналіз, а також через відсутність традицій дивитися не лише на обличчя власників, а і на обличчя їх бізнесу.
Виникає доволі логічне запитання, якщо у обов’язкової фінансової звітності відсутні реальні користувачі то може взагалі її відмінити? А якщо не відміняти то що треба зробити для підвищення її статусу? І головне, хто це буде здійснювати?
Відповіді на ці запитання банальні. Спочатку, звісно, про це треба почати говорити, що ми і закликаємо вас зробити у коментарях до цієї статті. Потім, на мій погляд, крок уперед потрібно зробити самій професії. Нам з вами, тобто аудиторам і бухгалтерам, потрібно просто організуватися і розібратися, як ми можемо підняти статус нашої професії, збільшивши тим самим наші власні прибутки. Можливо, потрібно ввести атестацію головних бухгалтерів і суттєво підчистити аудиторські ряди з причини невиконання стандартів аудиту багатьма аудиторами і аудиторськими фірмами. Іншими словами, потрібно сформувати кістяк професії, котрий примусить шанувати її і не буде спускатися до відвертого демпінгу.
Своє слово потрібно сказати і державі. Мінфін повинен організувати публічну і доступну дискусію на предмет якості НСБО і їх реальної відповідності МСФЗ. Якщо ми з вами, як професія, не доб’ємося того, що наші НСБО будуть дійсно відповідати МСФЗ, а усі невідповідності будуть проаналізовані і аргументовані, обов’язкова фінансова звітність українських компаній ніколи не отримає статусу на якій вона заслуговує. Ситуація з форматом і змістом приміток до основних фінансових звітів на сьогодні є неприпустимою і стримуючою розвиток професії. На мій погляд, у приміток не може бути встановленого обов’язкового формату. Це суперечить самому духу і філософії МСФЗ. Примітки повинні примушувати менеджмент думати і пізнавати свій бізнес, а не зводитися до бездумного заповнення таблиць. Крім того, у кожного бізнесу власна інформація для розкриття у примітках, і вже тільки через це їх не можна стандартизувати у вигляді однакових таблиць для всіх. Можливі коментарі і рекомендації, але жорстка регламентація вбиває саму професію.
Підводячи підсумки, можна зробити висновок, що плачевний стан української обов’язкової фінансової звітності має як об’єктивні, так і суб’єктивні причини. Розібравшись і знищивши суб’єктивні причини, ми з вами можемо суттєво прискорити зникнення об’єктивних. Безумовно, час знайде рішення цій проблемі. Питання полягає лише у тому, чи хочемо і можемо ми з вами прискорити цей процес.
Тепер, як і було обіцяно, про перспективи. Вони, на мій погляд, у фінансової звітності в Україні лише радісні. До такого висновку мене підштовхує демократизація нашого суспільства, підвищення культури бізнесу і неминуча інтеграція України до європейських і світових ринків. Крім того, доволі значна частина крупних і середніх українських компаній (холдингів) вже сьогодні приділяє велику увагу власній фінансовій звітності (часто консолідованій) саме як своєму обличчю. Вони вже почали публікувати свою звітність у вигляді брошур або на власних вебсайтах. Як правило, такі компанії співробітничають з іноземними партнерами, банками чи іншими фінансовими інститутами. Такі компанії виходять на відкритий ринок запозичень або готуються до IPO. Власники таких компаній вже тривалий час зацікавлені у підвищенні капіталізації свого бізнесу як товару на ринку, що може бути продемонстровано перш за все за допомогою фінансової звітності.
Отже, загальне розуміння важливості якісної фінансової інформації вже давно сформовано у власників і менеджменту крупного бізнесу. Цей бізнес інвестує доволі значні кошти в аудит фінансової звітності, який у більшості випадків проводиться компаніями великої четвірки. Проблема полягає лише у тому, що у даному випадку мова йде не про обов’язкову українську фінансову звітність, а про звітність складену у відповідності до вимог МСФЗ або US GAAP. Цей факт легко пояснити, оскільки більша частина користувачів такої звітності знаходиться за межами України. Такий стан речей значно ускладнює життя нашої професії, оскільки бухгалтера вимушені організовувати не лише український фінансовий і податковий облік, але і так званий міжнародний, результати саме якого і вважаються реальними.
На мій погляд, це лише питання часу, коли українські компанії будуть складати одну єдину обов’язкову фінансову звітність як для користувачів в Україні, так і за її межами. Ця звітність буде перекладатися на іноземні мови і підтверджуватися аудиторськими висновками як українських аудиторів, так і міжнародних, у випадку якщо цього забажає клієнт. Для досягнення цієї амбіційної мети і державі, і професії потрібно прикласти ще багато зусиль. Але, знову ж таки, на мій погляд, розуміння кінцевої мети присутнє у обох. Інша справа, скільки часу піде на практичну реалізацію цього розуміння.
Держава вже навіть здійснює перші кроки в цьому напрямі, вносячи зміни до законодавства і зробивши обов’язковим подання фінансової звітності державному реєстратору. Такий крок, безумовно, дисциплінує процес, але на його якість вплинути не зможе. Над якістю треба працювати через вдосконалення НСБО. Іноді мені здається, що повне приєднання України до МСФЗ, зняття усіх обмежень для вільного розвитку професії, було б радикальною, але виправданою мірою. Можливо, має сенс піти таким шляхом в умовах слабкого розвитку професії, що знаходить свій прояв у відсутності сильних суспільних професійних організацій. Такий радикальний крок, звісно, не призведе до миттєвого результату, але дозволить Україні приєднатися до загальносвітового процесу створення стандартів бухгалтерського обліку, використовувати міжнародну літературу і навчальні матеріали всередині країни. Звісно, що всі українські бухгалтери не почнуть раптом складати фінансову звітність у відповідності до МСФЗ, але загальний процес буде встановлено на вірний шлях. Далі вже справа виключно за професійною кваліфікацією аудиторів, самого реєстратора і інших користувачів звітності. Це об’єктивний освітній процес, якій сьогодні, на жаль, просто недоступний для більшості представників професії.
На останок, дозволю собі невеличку професійну пораду: шановні бухгалтера, фінансова звітність – це найбільш цікаве у вибраній нами професії, оскільки поле для творчості і пошуку самого логічного рішення тут є безмежним. Коли ви проводите останній документ в базі даних, датований 31 грудня, складання фінансової звітності лише починається, а не закінчується. У країнах розвинених економік на цей процес відводиться від 6 до 10 місяців після звітної дати. Цей період надано для того щоб осмислити минуле, оцінити майбутнє, консультацій, експертиз і аудиту. Я щиро бажаю вам отримати робоче місце в компанії, що інвестує у якість фінансової звітності, і, з часом, отримати позицію щоб підписувати цю звітність.
Повернутися Коментарі на форумі (2)
